Виховувати чужих дітей в транспорті?!

Давно хотів написати про це. Постійно бачу ситуацію, коли хтось намагається виховувати чужих дітей в присутності батьків. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Не можна. Не маєте права.

Не можна втручатись у стосунки батьків і дитини (нікому і ніколи), що капризує в громадських місцях чи то транспорті. Найпершою причиною такого правила (закону, аксіоми) є те, що ви поняття не маєте в чому проблема і вас не просили пораду. Якщо ви не знаєте ситуації — ви не маєте права давати порад; якщо у вас не просили поради, а ви її даєте, то її ніхто не почує. Почуйте мене, якщо дитина вередує і батьки поряд ви не маєте права звертатись до дитини. Все що ви можете зробити (хоче це теж не коректно і неефективно) сказати щось батькам. Найкраще що можете зробити: не дивитись осуджуючи на батьків, їм і так не комфортно.
Навіяно ситуацією з молодшою донькою і спостереженнями за горе-педагогами. Їхали в тролейбусі, вона плакала, вередувала я мав чітке розуміння що і коли робити і єдиний в той час в усьому світі розумів що робити і чому так сталось. А тут... декілька дорослих (старших за мене) намагались звертатись до Олесі зі словами: будеш плакати (не слухатись) я тебе заберу... я то стримався і відповів культурно, але за таке можна дістати жорстку відповідь. Щоб між нами (мною і дитиною, дружиною) не сталось я нікому не дозволю нікого забрати чи лякати: тільки через мій труп. Я покликаний їх захищати, в тому числі від тих на вулиці, хто “намагається” допомогти. І вони (діти) хочуть то відчувати і розуміти. Тому ось такими словами: “я тебе заберу” ви ставите мене в незручне становище: я мушу бути захисником своєї дитини і Вам хамити не хочу.
п.с. робити зауваження дітям коли поряд батьків не має — можна і треба, але з мудрістю та намаганням зрозуміти причину такої поведінки.

п.п.с. Запрошую на семінар, тема важлива, цікава і та, про яку мало говорять: "Сексуальне виховання дітей"

Браян Відбін про світосприйняття людини старозавітнього періоду

Кожна нація є унікальною в плані культури, світосприйняття та мислення. Та навіть якщо розглядати окрему спільноту/народ у часовому проміжку, то можна спостерігати на кожному історичному етапі разючі відмінності. Вони є ніби «відповіддю» на певні кризи, переломні моменти, що змінюють рух історії нації.

Брайан Відбін, доктор філософії, професор в Теологічній семінарії Альянс в Наяці в США виділяє такі особливості поведінки і світочуття людини, що жила в період СЗ:

1. Наявність конкретного мислення. Що це значить? Це, насамперед, користування тільки тими найпростішими поняттями, якими людина позначає предмети домашнього вжитку, природні явища, процеси своєї роботи тощо. Абстрагуватися й позначити, наприклад, поняття «ніщо» або цифру «0» їм було вкрай важко. Адже ніщо – це завжди відсутність чогось, а, отже, уявити це ніщо вони не могли.                                                                    
                                                                                                                                      
2. Час розглядався з циклічної перспективи, а не з лінійної. У людини саме поняття часу було позначено певними проміжками, періодами насиченої роботи, які відрізнялися якісною зміною самої діяльності. А сам час підпорядковується певним  потребам. Наприклад, період збирання врожаю, період засухи/ливнів, час будівництва хати тощо.                       
   
   
   
   
   
3. Вони сприймали світ цілісно, а не ситуативно. Тобто, кожну ситуацію розглядали як наслідок минулого (помилок/хороших вчинків) чи причину майбутнього, не абстрагуючись від часу «тут і тепер».                                                                                             
   
4. Розглядали  людину не як автономну особистість, а як частину соціуму (сім’ї, общини, міста, нації).                                                                                                                              
   
5. Характерна певна емоційна стриманість.                                                                                       
                                                                                                 
6. Вони бачили себе в нерозривному зв’язку з іншими людьми, завдяки чому сама думка про потребу ізолюватися на час від інших персон була малоймовірною.                          
                                                                                                                
   Отже, розглянувши ряд особливостей, можна зробити висновок, що людині, яка жила в той період, життєво необхідним було жити в спільноті і відчувати себе часткою певної общини. А розвиток конкретного мислення, ймовірно, було пов’язано з тими нагальними проблемами та потребами, які ставило перед ними тогодішнє життя.