Браян Відбін про світосприйняття людини старозавітнього періоду

Кожна нація є унікальною в плані культури, світосприйняття та мислення. Та навіть якщо розглядати окрему спільноту/народ у часовому проміжку, то можна спостерігати на кожному історичному етапі разючі відмінності. Вони є ніби «відповіддю» на певні кризи, переломні моменти, що змінюють рух історії нації.

Брайан Відбін, доктор філософії, професор в Теологічній семінарії Альянс в Наяці в США виділяє такі особливості поведінки і світочуття людини, що жила в період СЗ:

1. Наявність конкретного мислення. Що це значить? Це, насамперед, користування тільки тими найпростішими поняттями, якими людина позначає предмети домашнього вжитку, природні явища, процеси своєї роботи тощо. Абстрагуватися й позначити, наприклад, поняття «ніщо» або цифру «0» їм було вкрай важко. Адже ніщо – це завжди відсутність чогось, а, отже, уявити це ніщо вони не могли.                                                                    
                                                                                                                                      
2. Час розглядався з циклічної перспективи, а не з лінійної. У людини саме поняття часу було позначено певними проміжками, періодами насиченої роботи, які відрізнялися якісною зміною самої діяльності. А сам час підпорядковується певним  потребам. Наприклад, період збирання врожаю, період засухи/ливнів, час будівництва хати тощо.                       
   
   
   
   
   
3. Вони сприймали світ цілісно, а не ситуативно. Тобто, кожну ситуацію розглядали як наслідок минулого (помилок/хороших вчинків) чи причину майбутнього, не абстрагуючись від часу «тут і тепер».                                                                                             
   
4. Розглядали  людину не як автономну особистість, а як частину соціуму (сім’ї, общини, міста, нації).                                                                                                                              
   
5. Характерна певна емоційна стриманість.                                                                                       
                                                                                                 
6. Вони бачили себе в нерозривному зв’язку з іншими людьми, завдяки чому сама думка про потребу ізолюватися на час від інших персон була малоймовірною.                          
                                                                                                                
   Отже, розглянувши ряд особливостей, можна зробити висновок, що людині, яка жила в той період, життєво необхідним було жити в спільноті і відчувати себе часткою певної общини. А розвиток конкретного мислення, ймовірно, було пов’язано з тими нагальними проблемами та потребами, які ставило перед ними тогодішнє життя.