Зцілення травм

Щойно повернувся з дуже цікавого і корисного курсу "Зціленя душевних ран". Наразі лише ділюсь сертифікатом, але вже за кілька днів напишу більше і про сам курс і про групу, яку набиратиму в Рівному для проходження курсу.
Курс в першу чергу буде корисний християнам, адже усе розглядається в світлі та контексті Біблії.
Варто відзначити, що наші викладачі надзвичайні професіонали, що мають шалений досвід. але про все це згодом, бо ж треба йти відпочивати і готуватись до тренінгу.

Бар'єри як необхідність

    Бар'єри відіграють вагому роль у нашому житті: вони позначають  межі території, що визначає нас (хто ми є, наші особливості, таланти і т.д.), а також межі чужого простору та чужої відповідальності.  

     Практично і зрозуміло питання бар'єрів з християнської точки зору пояснено у книзі Генрі Клауда та Джона Таунсенда "Бар'єри" (нещодавно розпочала читати).

      
Ось деякі цитати  книги:

 -   "Свобода и уравновешенность невозможны без четких барьеров. Барьеры - это линия, отделяющая вашу личную собственность от всего остального. За то, что происходит внутри ваших барьеров, отвечаете вы, а за то, что происходит за их пределами, отвечают другие. Иными словами, барьеры определяют, кем мы являемся, а кем нет". 

 - "В физическом мире барьеры увидеть легко. Заборы, запретительные надписи, стены, рвы с крокодилами, ухоженные газоны, ограды — все это физические барьеры. При всем своем внешнем многообразии они передают одну и ту же мысль: ЗДЕСЬ НАЧИНАЕТСЯ МОЯ СОБСТВЕННОСТЬ. Обладатель(ница) собственности юридически отвечает за все, что происходит с его (ее) собственностью. Тот, кто не обладает этой собственностью, не отвечает за нее. Физические барьеры показывают, где начинается собственность, которой занимается конкретный человек".

 - "Библия снова и снова учит  принципу, утверждая, что если мы пойдем по одному пути, то случится одно, а если по другому — то случится что-то другое. То есть определенное поведение влечет за собой совершенно четкие последствия".

 - "Мы должны подкреплять установленные нами барьеры, предупреждая о последствиях в случае их нарушения. Сколько браков не распалось бы, если бы один из супругов был последователен в исполнении своей угрозы: «Если ты не перестанешь пить (или «приходить домой поздно ночью», или «бить меня», или «кричать на детей»), то я уйду от тебя и не вернусь, пока ты не изменишься!» И у скольких молодых людей жизнь пошла бы другим, более правильным путем, если бы их родители последовательно выполняли угрозы: «Если бросишь еще и эту работу, не устроившись предварительно на другую, то не рассчитывай на наши деньги», или «Если будешь продолжать курить марихуану в моем доме, то тебе придется подыскать себе другой»". 

     Bажко бути відповідальним за те, що  від нас не залежить. Особиста відповідальність у визначених рамках - це те, що визначає бар'єри.  А будувати ці межі/рамки треба вчитися ;)

*Фото - Александра Новоселофф

про роботу психолога (ВІДЕО)

Аби трішки посміятись пропоную два відео. Вони не просто веселі, в них є чому навчитись :)
 

і ще одне :) 

Трохи роздумів про консультування

Дуже важливо підходити до процесу консультування, спираючись на сформований фундамент: як науковий (відповідна течія чи їх сукупність), так і світоглядний. 

Колись я була нетривалий час пов’язана з людиною, яка називала себе християнином. Коли виникали певні суперечки щодо таких абстрактно-філософських питань як світобудова, поняття краси та добра, відваги та боягузтва тощо, то ця персона наводила аргументи, які не базуються на її світогляді, ба більше, - протирічать йому. 

Формулювання, що «наша віра – то одне, а наука і наукові міркування – то зовсім інше», на мою думку, є неадекватним, таким, що розщеплює, шизофренічнім. Воно виконує свою функцію – дає ілюзорний спокій, який пов'язаний із сучасними тенденціями плюралізму (все відносно, роби, що хочеш, лише не порушуй закон). 

 Коли наш світогляд/віра не суперечать  нашому науковому мисленню, тільки тоді спостерігається справжня, здорова цілісність, усвідомленість себе та свого місця у житті, в світі, що для консультанта є першорядним як для спеціаліста. 

Шлюб як гра в теніс...

Одна із сфер моїх інтересів це сімейне консультування. Саме тому, в 2012 році я був ініціатором створення сімейного клубу, і зараз є його консультантом. Для мене слова: "сім’я це основа супсільства", це не просто цитата, це те, чим я живу. Саме тому ми проводимо семінари для батьків, а в церкві постійно консультую та спілкуюсь із сім’ями в надії допомогти і самому краще зрозуміти що і і як. Звісно намагаюсь постійно вивчати і читати на цю тему ;) Книга яку читаю зараз стосується психотерапії в цілому, але автор багато пише про сім’ї, бо ж одним з творців символіко-емпіричної сімейної терапії і книга зветься "Полночные размышления семейного терапевта", ім’я автора Карл Вітакер. Книга однозначно варта уваги. Є багато з чим я, як християнин не погоджусь, але є багато вратих уваги ідей та порад. Я хочу поділитись уривком де автор описує шлюб мовою метафори. Він розповідає про гру в теніс. Як на мене дуже цікава і вдала метафора, тому хочу нею поділитись.

Брак (в отличие от социального рабства или одинокого опьянения успехом) легче всего представить языком метафоры. Допустим, некто научился играть в теннис и решил, что играть в паре интереснее. Корт больше, бегать надо меньше, потребность быть героем уже не столь притягательна. Играя в одиночку, можно в своей бредовой системе чувствовать себя чемпионом мира. В паре – совсем другая игра. Площадка разделена на две половинки. Каждый отвечает за мячи, попавшие на его территорию, и представляет свою пару, принимая решения, какой мяч брать на себя, а какой оставить партнеру. Иногда все ясно. Ты берешь мяч при подаче на твою сторону, но после этого принимать решения становится сложнее. Когда мяч летит в угол около твоей площадки, но на самом деле на ее стороне, ты можешь отбить мяч, и она будет довольна. Когда она отобьет мяч из угла твоей площадки, примыкающей к ее стороне, будешь доволен ты. А кому лучше отбивать мяч, упавший на разделительную линию: ей – ударом справа, или тебе – ударом слева? Если отобьешь ты, тебе достанутся аплодисменты. А если она, то не отняла ли она у тебя возможность красиво сыграть? Если она попадает в сетку и пропускает мяч, то не для того ли, чтобы я выглядел слабаком? А про этот мяч – не думает ли она, что я отобрал его у нее? Она играет для болельщиков или для нашей команды? Или думает, что я играю на зрителя? Но это не так. Может быть, мы выиграли бы эту игру, если бы она больше старалась? Не сердита ли она на меня за то, что я мало стараюсь? Но кроме этих бесконечных защитных фантазий возникает и ряд рискованных решений: ну, я хоть попытался поймать мяч. Наверное, это выглядело ужасно, но она, скорее всего, не взяла бы его. Не вышло... Ей не удалось взять мяч, но и мне бы никак не удалось, и как это прекрасно, что она хотя бы пыталась, зная, что не сможет его взять... У нее утомленный вид. Мне надо отбивать побольше мячей, которые падают туда, где мы оба можем их взять. Она передохнет, и игра пойдет лучше... Как здорово, что она взяла этот мяч. Я бы его не поймал... И, наконец, диалектика разрешается: такое удовольствие играть вместе с ней. Не так важно даже, выиграем мы или проиграем, важна радость игры. Мы научились играть лучше. Та команда сильнее нас. А как прекрасно, что она не побоялась показаться идиоткой, чтобы спасти меня от неудачи. Наверное, она весело сказала себе, что игра нашей команды важнее того, как она выглядит в глазах болельщиков или даже в моих глазах. Все время нам удавалось не играть соло, не сомневаться друг в друге, радоваться тому, что мы вместе, радоваться, вспоминая предыдущий мяч и ожидая следующего, просто радоваться нашей команде."

Виховувати чужих дітей в транспорті?!

Давно хотів написати про це. Постійно бачу ситуацію, коли хтось намагається виховувати чужих дітей в присутності батьків. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Не можна. Не маєте права.

Не можна втручатись у стосунки батьків і дитини (нікому і ніколи), що капризує в громадських місцях чи то транспорті. Найпершою причиною такого правила (закону, аксіоми) є те, що ви поняття не маєте в чому проблема і вас не просили пораду. Якщо ви не знаєте ситуації — ви не маєте права давати порад; якщо у вас не просили поради, а ви її даєте, то її ніхто не почує. Почуйте мене, якщо дитина вередує і батьки поряд ви не маєте права звертатись до дитини. Все що ви можете зробити (хоче це теж не коректно і неефективно) сказати щось батькам. Найкраще що можете зробити: не дивитись осуджуючи на батьків, їм і так не комфортно.
Навіяно ситуацією з молодшою донькою і спостереженнями за горе-педагогами. Їхали в тролейбусі, вона плакала, вередувала я мав чітке розуміння що і коли робити і єдиний в той час в усьому світі розумів що робити і чому так сталось. А тут... декілька дорослих (старших за мене) намагались звертатись до Олесі зі словами: будеш плакати (не слухатись) я тебе заберу... я то стримався і відповів культурно, але за таке можна дістати жорстку відповідь. Щоб між нами (мною і дитиною, дружиною) не сталось я нікому не дозволю нікого забрати чи лякати: тільки через мій труп. Я покликаний їх захищати, в тому числі від тих на вулиці, хто “намагається” допомогти. І вони (діти) хочуть то відчувати і розуміти. Тому ось такими словами: “я тебе заберу” ви ставите мене в незручне становище: я мушу бути захисником своєї дитини і Вам хамити не хочу.
п.с. робити зауваження дітям коли поряд батьків не має — можна і треба, але з мудрістю та намаганням зрозуміти причину такої поведінки.

п.п.с. Запрошую на семінар, тема важлива, цікава і та, про яку мало говорять: "Сексуальне виховання дітей"

Браян Відбін про світосприйняття людини старозавітнього періоду

Кожна нація є унікальною в плані культури, світосприйняття та мислення. Та навіть якщо розглядати окрему спільноту/народ у часовому проміжку, то можна спостерігати на кожному історичному етапі разючі відмінності. Вони є ніби «відповіддю» на певні кризи, переломні моменти, що змінюють рух історії нації.

Брайан Відбін, доктор філософії, професор в Теологічній семінарії Альянс в Наяці в США виділяє такі особливості поведінки і світочуття людини, що жила в період СЗ:

1. Наявність конкретного мислення. Що це значить? Це, насамперед, користування тільки тими найпростішими поняттями, якими людина позначає предмети домашнього вжитку, природні явища, процеси своєї роботи тощо. Абстрагуватися й позначити, наприклад, поняття «ніщо» або цифру «0» їм було вкрай важко. Адже ніщо – це завжди відсутність чогось, а, отже, уявити це ніщо вони не могли.                                                                    
                                                                                                                                      
2. Час розглядався з циклічної перспективи, а не з лінійної. У людини саме поняття часу було позначено певними проміжками, періодами насиченої роботи, які відрізнялися якісною зміною самої діяльності. А сам час підпорядковується певним  потребам. Наприклад, період збирання врожаю, період засухи/ливнів, час будівництва хати тощо.                       
   
   
   
   
   
3. Вони сприймали світ цілісно, а не ситуативно. Тобто, кожну ситуацію розглядали як наслідок минулого (помилок/хороших вчинків) чи причину майбутнього, не абстрагуючись від часу «тут і тепер».                                                                                             
   
4. Розглядали  людину не як автономну особистість, а як частину соціуму (сім’ї, общини, міста, нації).                                                                                                                              
   
5. Характерна певна емоційна стриманість.                                                                                       
                                                                                                 
6. Вони бачили себе в нерозривному зв’язку з іншими людьми, завдяки чому сама думка про потребу ізолюватися на час від інших персон була малоймовірною.                          
                                                                                                                
   Отже, розглянувши ряд особливостей, можна зробити висновок, що людині, яка жила в той період, життєво необхідним було жити в спільноті і відчувати себе часткою певної общини. А розвиток конкретного мислення, ймовірно, було пов’язано з тими нагальними проблемами та потребами, які ставило перед ними тогодішнє життя.