Трохи роздумів про консультування

Дуже важливо підходити до процесу консультування, спираючись на сформований фундамент: як науковий (відповідна течія чи їх сукупність), так і світоглядний. 

Колись я була нетривалий час пов’язана з людиною, яка називала себе християнином. Коли виникали певні суперечки щодо таких абстрактно-філософських питань як світобудова, поняття краси та добра, відваги та боягузтва тощо, то ця персона наводила аргументи, які не базуються на її світогляді, ба більше, - протирічать йому. 

Формулювання, що «наша віра – то одне, а наука і наукові міркування – то зовсім інше», на мою думку, є неадекватним, таким, що розщеплює, шизофренічнім. Воно виконує свою функцію – дає ілюзорний спокій, який пов'язаний із сучасними тенденціями плюралізму (все відносно, роби, що хочеш, лише не порушуй закон). 

 Коли наш світогляд/віра не суперечать  нашому науковому мисленню, тільки тоді спостерігається справжня, здорова цілісність, усвідомленість себе та свого місця у житті, в світі, що для консультанта є першорядним як для спеціаліста.