Сергій Судаков про бажання

    Сьогодні повернулася з с. Клавдієво-Тарасове (Київська обл.), де мала можливість побувати на молодіжній конференції "Ідоли серця". Тут ми говорили про те, що являють собою ідоли серця, як ідентифікувати їх, чому вони заважають жити християнину та віддаляють його від Бога.
     Спікером був Сергій Судаков (м. Харків), який вказав на таку цікаву річ як бажання, що виступають індикаторами поведінки, особливо за відсутності контролю над ними.
     У психології/біології основним рушієм поведінки виступає потреба, що змушує до активних дій. Тобто, коли я хочу їсти (потреба), то необхідно насамперед мені десь дістати гроші (робота, кредитка, близькі), купити продукти, приготувати страву і, відповідно, її спожити. Моя потреба визначає мою поведінку.

     Існує багато класифікацій потреб, особливу популярність серед яких набула теорія ієрархій потреб американського психолога А. Маслоу.
Сергій Судаков  описує 6 елементів, що почергово змінюють один одного у випадку конфліктної поведінки, де первинним є бажання, а рушієм - потреба:

• Бажання: "Я ХОЧУ". На даному етапі нічого поганого немає. В попередній статті ми говорили про мінливість і різноманітність бажань, іноді зовсім протилежних за суттю, але, в принципі, майже однакових за своєю силою.
• Вимога: "Я ПОВИНЕН". Вимога тут виступає окремим бажанням/бажаннями, що за своєю силою виділяються з-поміж всіх інших. І на даному етапі воно вже є усвідомленим.
• Потреба: "ЦЕ У МЕНЕ БУДЕ". Особливістю цього елементу є те, що є вже приблизний план задоволення усвідомленого бажання, яке має цінність для конкретної людини.
• Очікування. На даному етапі планування задоволення потреби включає не лише ймовірні власні дії, але й відповідні очікування  поведінки оточуючих.
• Розчарування: "ТИ НЕ ЗРОБИВ!" На цьому етапі розгортається вже конфліктна ситуація, де певні обставини, дії інших персон стають на заваді задоволення потреби.
• Покарання "ТИ НЕ ЗРОБИВ, ТОМУ Я...". Цей епап характеризується своєрідним покаранням, помстою персони, яка не задовільнила свою потребу, направлена на того, кого вважає в цьому винним. 

Тримати бажання під контролем зачасту/а то й завжди є непосильним для людини. Вони зароджують різні фантазії, нереальні очікування, гнів, заздрість, ненависть, відусоблення, так і сильні позитивні почуття та емоції як  кохання, дружбу, радість тощо. 

Можливо варто зупинитися і подумати над власними бажаннями: а чого я бажаю? А також поставити собі й інше питання: а чого я  повинен бажати?

Роздуми про бажання

Ще зовсім недавно більшість людей скаржились на «літню» зиму, яка не приносить того відчуття казки, чарівності та свята, що асоціюється з дитинством і веселими іграми у дворі, теплом какао і пахощами мандарин в домівках. Зараз, вже коли за вікном падає сніг і бушує морозець, ті ж самі персони обурюються такій погоді, яка, в принципі, є відповіддю до їхнього попереднього бажання. Цей невеличкий приклад ілюструє мінливість людини, калейдоскопічну швидкість непостійності бажань.

Останнім часом я переконуюся, що людина сама не знає чого вона хоче, не в плані якихось легко і швидко здійсненних бажань (таких як поїсти, поспати, переглянути серіал, отримати хороший бал), а довготермінових, «на перспективу».

Особисто знаю студента, який зараз навчається у ВНЗ, проте відверто і спокійно говорить, що не бачить себе у вибраній професії і працювати за фахом не буде, проте здобуває його із-за настанов матері.  

Бажання почасти є відображенням амбіцій батьків, родичів, порад друзів чи знайомих, зв’язків та соціального статусу, проте часто не тим, що нам потрібно і до чого ми прагнемо. Сумно, коли людина, проживши життя, розуміє, що то було не її життя, а сукупність вчинків, хронологічно розсіяних в часі. Ще прикріше, коли вона так і не зрозуміє цього.

В дитинстві, коли мене питали  ким я хочу стати як виросту, я могла за місяць часу сказати, що хочу бути художником, вчителькою, космонавтом, адвокатом, перукарем тощо. І кожен із згаданих варіантів був моєю мрією, доки я не захоплювалася наступним.

Дитинство минуло, а властивості моїх бажань лишилися, вони мінливі. А, отже, опиратися лише на одні бажання є недалекоглядним. Ще Іван Петрович Павлов у своїх роботах говорив про рефлекс мети, механізм якого є рушієм активності людини, коли персона діє згідно своєї мети й підпорядковує їй власні бажання.

Виникає питання: як контролювати бажання?

Думаю, що такою ниткою, яка пов’язує і пронизує відповідні бажання, відкидаючи всі інші, є вибір, що підпорядкований НАШОМУ світогляду та ціннісній орієнтації. Вибір, згідно з моїми уявленнями, є тим «поворотним» фактором, який повністю змінює  спрямованість, впливає на мету і, відповідно, на поведінку людини. Відповідальність/або її заперечення, неприйняття – це те поняття, важливість якого необхідно усвідомлювати кожній людині. Людина у будь-якому разі є відповідальною за свій вибір, хоча може і не визнавати цього. Кожен вчинок має результат, плоди якого обов’язково дадуть про себе знати. Під терміном вибору я розумію зважене і усвідомлене/відповідальне рішення, осягнення розумом ймовірних наслідків його прийняття.

Щиро вважаю, що людина не є машиною, як гадали Рене Декарт чи Жюльєн Ламетрі, яку можливо достеменно вивчити й прорахувати кроки, витривалість чи певні збої «програмного забезпечення». Але маючи змогу вивчати людину у її цілісності, ми маємо можливість ширше поглянути на довколишній світ і глибше розуміти своє місце в ньому.   

Ірина)