Роздуми про бажання

Ще зовсім недавно більшість людей скаржились на «літню» зиму, яка не приносить того відчуття казки, чарівності та свята, що асоціюється з дитинством і веселими іграми у дворі, теплом какао і пахощами мандарин в домівках. Зараз, вже коли за вікном падає сніг і бушує морозець, ті ж самі персони обурюються такій погоді, яка, в принципі, є відповіддю до їхнього попереднього бажання. Цей невеличкий приклад ілюструє мінливість людини, калейдоскопічну швидкість непостійності бажань.

Останнім часом я переконуюся, що людина сама не знає чого вона хоче, не в плані якихось легко і швидко здійсненних бажань (таких як поїсти, поспати, переглянути серіал, отримати хороший бал), а довготермінових, «на перспективу».

Особисто знаю студента, який зараз навчається у ВНЗ, проте відверто і спокійно говорить, що не бачить себе у вибраній професії і працювати за фахом не буде, проте здобуває його із-за настанов матері.  

Бажання почасти є відображенням амбіцій батьків, родичів, порад друзів чи знайомих, зв’язків та соціального статусу, проте часто не тим, що нам потрібно і до чого ми прагнемо. Сумно, коли людина, проживши життя, розуміє, що то було не її життя, а сукупність вчинків, хронологічно розсіяних в часі. Ще прикріше, коли вона так і не зрозуміє цього.

В дитинстві, коли мене питали  ким я хочу стати як виросту, я могла за місяць часу сказати, що хочу бути художником, вчителькою, космонавтом, адвокатом, перукарем тощо. І кожен із згаданих варіантів був моєю мрією, доки я не захоплювалася наступним.

Дитинство минуло, а властивості моїх бажань лишилися, вони мінливі. А, отже, опиратися лише на одні бажання є недалекоглядним. Ще Іван Петрович Павлов у своїх роботах говорив про рефлекс мети, механізм якого є рушієм активності людини, коли персона діє згідно своєї мети й підпорядковує їй власні бажання.

Виникає питання: як контролювати бажання?

Думаю, що такою ниткою, яка пов’язує і пронизує відповідні бажання, відкидаючи всі інші, є вибір, що підпорядкований НАШОМУ світогляду та ціннісній орієнтації. Вибір, згідно з моїми уявленнями, є тим «поворотним» фактором, який повністю змінює  спрямованість, впливає на мету і, відповідно, на поведінку людини. Відповідальність/або її заперечення, неприйняття – це те поняття, важливість якого необхідно усвідомлювати кожній людині. Людина у будь-якому разі є відповідальною за свій вибір, хоча може і не визнавати цього. Кожен вчинок має результат, плоди якого обов’язково дадуть про себе знати. Під терміном вибору я розумію зважене і усвідомлене/відповідальне рішення, осягнення розумом ймовірних наслідків його прийняття.

Щиро вважаю, що людина не є машиною, як гадали Рене Декарт чи Жюльєн Ламетрі, яку можливо достеменно вивчити й прорахувати кроки, витривалість чи певні збої «програмного забезпечення». Але маючи змогу вивчати людину у її цілісності, ми маємо можливість ширше поглянути на довколишній світ і глибше розуміти своє місце в ньому.   

Ірина)