Виховувати чужих дітей в транспорті?!

Давно хотів написати про це. Постійно бачу ситуацію, коли хтось намагається виховувати чужих дітей в присутності батьків. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Не можна. Не маєте права.

Не можна втручатись у стосунки батьків і дитини (нікому і ніколи), що капризує в громадських місцях чи то транспорті. Найпершою причиною такого правила (закону, аксіоми) є те, що ви поняття не маєте в чому проблема і вас не просили пораду. Якщо ви не знаєте ситуації — ви не маєте права давати порад; якщо у вас не просили поради, а ви її даєте, то її ніхто не почує. Почуйте мене, якщо дитина вередує і батьки поряд ви не маєте права звертатись до дитини. Все що ви можете зробити (хоче це теж не коректно і неефективно) сказати щось батькам. Найкраще що можете зробити: не дивитись осуджуючи на батьків, їм і так не комфортно.
Навіяно ситуацією з молодшою донькою і спостереженнями за горе-педагогами. Їхали в тролейбусі, вона плакала, вередувала я мав чітке розуміння що і коли робити і єдиний в той час в усьому світі розумів що робити і чому так сталось. А тут... декілька дорослих (старших за мене) намагались звертатись до Олесі зі словами: будеш плакати (не слухатись) я тебе заберу... я то стримався і відповів культурно, але за таке можна дістати жорстку відповідь. Щоб між нами (мною і дитиною, дружиною) не сталось я нікому не дозволю нікого забрати чи лякати: тільки через мій труп. Я покликаний їх захищати, в тому числі від тих на вулиці, хто “намагається” допомогти. І вони (діти) хочуть то відчувати і розуміти. Тому ось такими словами: “я тебе заберу” ви ставите мене в незручне становище: я мушу бути захисником своєї дитини і Вам хамити не хочу.
п.с. робити зауваження дітям коли поряд батьків не має — можна і треба, але з мудрістю та намаганням зрозуміти причину такої поведінки.

п.п.с. Запрошую на семінар, тема важлива, цікава і та, про яку мало говорять: "Сексуальне виховання дітей"

Браян Відбін про світосприйняття людини старозавітнього періоду

Кожна нація є унікальною в плані культури, світосприйняття та мислення. Та навіть якщо розглядати окрему спільноту/народ у часовому проміжку, то можна спостерігати на кожному історичному етапі разючі відмінності. Вони є ніби «відповіддю» на певні кризи, переломні моменти, що змінюють рух історії нації.

Брайан Відбін, доктор філософії, професор в Теологічній семінарії Альянс в Наяці в США виділяє такі особливості поведінки і світочуття людини, що жила в період СЗ:

1. Наявність конкретного мислення. Що це значить? Це, насамперед, користування тільки тими найпростішими поняттями, якими людина позначає предмети домашнього вжитку, природні явища, процеси своєї роботи тощо. Абстрагуватися й позначити, наприклад, поняття «ніщо» або цифру «0» їм було вкрай важко. Адже ніщо – це завжди відсутність чогось, а, отже, уявити це ніщо вони не могли.                                                                    
                                                                                                                                      
2. Час розглядався з циклічної перспективи, а не з лінійної. У людини саме поняття часу було позначено певними проміжками, періодами насиченої роботи, які відрізнялися якісною зміною самої діяльності. А сам час підпорядковується певним  потребам. Наприклад, період збирання врожаю, період засухи/ливнів, час будівництва хати тощо.                       
   
   
   
   
   
3. Вони сприймали світ цілісно, а не ситуативно. Тобто, кожну ситуацію розглядали як наслідок минулого (помилок/хороших вчинків) чи причину майбутнього, не абстрагуючись від часу «тут і тепер».                                                                                             
   
4. Розглядали  людину не як автономну особистість, а як частину соціуму (сім’ї, общини, міста, нації).                                                                                                                              
   
5. Характерна певна емоційна стриманість.                                                                                       
                                                                                                 
6. Вони бачили себе в нерозривному зв’язку з іншими людьми, завдяки чому сама думка про потребу ізолюватися на час від інших персон була малоймовірною.                          
                                                                                                                
   Отже, розглянувши ряд особливостей, можна зробити висновок, що людині, яка жила в той період, життєво необхідним було жити в спільноті і відчувати себе часткою певної общини. А розвиток конкретного мислення, ймовірно, було пов’язано з тими нагальними проблемами та потребами, які ставило перед ними тогодішнє життя.

Роздуми про потенціал та здібності

    Я завжди захоплювалася людьми, які на своєму місці. Тобто, тими, які точно знають чим хотіли б займатися, що саме приносить їм задоволення і, водночас, результат - користь навколишнім, суспільству та країні. Це люди, які розвивають ті здібності, що в них в крові, що є природньою частиною них самих.

    
     Сучасній психології відомі випадки, коли люди володіли феноменальними пізнавальними, вольовими та емоційними здібностями, які виділяли їх із натовпу. Проте лише деякі з них робили вплив на історію, користуючись і розвиваючи той величезний потенціал, якими були наділені.

    Людина, яка, на мій погляд, є найбільш неоднозначною в цьому плані, - це Соломон Шерешевський. Унікальна персона з надзвичайною пам'яттю. 

    

     Колись, в дитинстві, я мріяла про те, щоб легко було навчатися. І в ході нетривких роздумів, я прийшла до висновку, що геніальна пам'ять - це якраз те, за допомогою чого я була б успішною на всіх уроках в школі і не тільки :) 

   

   В кіноіндустрії також поширена дана тематика, яка є  актуальною і  популярною серед глядачів. Наприклад, фантастичний фільм "Limitless", де зображається можливість безмежного розуму/ пам'яті у людини, що розвивається тут за допомогою чарівної пігулки.

    Олександр Романович Лурія - один з фундаторів рядянської психології, описує у праці "Маленькая книжка о большой памяти"  геніальну персону Ш., його неймовірні здібності. В ході досліджень, що періодично повторювалися протягом десятки років, було виявлено, що в нього безмежна епізодична пам'ять. Сам Ш. відтворював цифри, склади, розкидані без найменшого сенсу слова, через 10-15 років (!) після однократного їхнього прослухання.

  Шерешевський спробував себе у музиці, в редагуванні, написанні статей, але це не приносило йому задоволення. Після ж виявлення своєї, виявляється, феноменальної пам'яті - він став працювати циркачем-мнемоністом, хизуючись своєю винятковістю.

   

    Його біографія змусила мене задуматися над важливим питаннями. Чи використовую/розвиваю я свої здібності? А якщо й використовую, то чи приносять вони користь для інших? 

У вищезгананому фільмі "Limitless" на постерах в кінотеатрах була така інтригуюча фраза: "Стань ідеальною версією самого себе!".  Думаю, що цей заклик не без сенсу. І така "ідеальна версія" - це  постійна боротьба та праця, а не крута таблетка, яка вирішить всі проблеми.

   

Про порівняння та оцінки

Прекрсана лекція від Діми Зіцера про порівняння та оцінки.
Не зовсім лекція, бо ж це відповіді на питання. Дуже влучно про те, чого ми маємо прагнути коли наші діти вчаться і чого уникати.

Корисно буде і вчителям і батькам. звісно надзвичайно важливо це чути і розуміти нам, батькам, бо ж ми виховуємо і відповідаємо за наших дітей.



Про автора:
Дима Зицер — основатель и руководитель INO (Институт неформального образования). Автор и ведущий педагогических программ в России, Израиле, США. Представитель и популяризатор гуманистичского подхода в образовании. Создатель проекта «Школа «АПЕЛЬСИН» в Санкт-Петербурге. Авторы книги «Практическая педагогика: азбука НО».

Складності психології

     На початку навчання психологію я не вважала навіть наукою, аргументуючи цю позицію різноманіттям теорій, які,  попри власну суперечливість, займають центральні позиції. Як ми можемо щось дослідити, якщо є не 2 шляхи, а сотні/ тисячі, які часом переплітаються (зазвичай тоді, коли це зручно досліднику), а періодами знаходяться на протилежних полюсах. І людина опиняється у зарослих хащах вседоступних теорій. 

     А студенти/і не тільки, пишучи свої курсові, магістерські, наукові праці, з різних клаптиків зшивають таку-сяку роботу, яка не обов’язково за змістом несе якусь новизну, але неодмінно повинна відповідати «викрійці», що надають у навчальному закладі. 

       Та все ж користь від цього знання, дисципліни, науки тощо я спостерігаю.

Особливістю і складністю психології як науки є те, що предметом (що вивчається?) і суб’єктом (хто вивчає?) є сама людина.

  Юлія Борисівна Гіпенрейтер у першій главі своєї книги  "Введение в общую психологию"  наголошує, що людина, вивчаючи психологію, пізнає власний внутрішній світ, особливості прояву пізнавальних процесів, емоційних станів, а, отже, не може залишатися на тому рівні, який їй був характерний до цього знання. Пізнаючи, вона змінюється, і цей процес не може бути статичним.

«…Практические результаты от развития психологии должны стать не только несоизмеримо значительнее результатов любой другой науки, но и качественно другими. Ведь познать нечто — значит овладеть этим “нечто”, научиться им управлять».

«…Психология уже сейчас накопила много фактов, показывающих, как новое знание человека о себе делает его другим: меняет его отношения, цели, его состояния и переживания».

«…При этом надо особенно подчеркнуть, что, познавая себя, человек будет себя изменять».

Також у перших главах Гіпенрейтер підкреслює, що психологія – це не обов’язково академічна дисципліна, де вивчаються десятки предметів і пишеться сотні наукових статей. Вона виділяє і «житейську» психологію, яку кожна конкретна людина вивчає на основі свого унікального попереднього досвіду.

Зустрічала персон, які яро заперечують будь-яку користь психології, навіть відстоюють її шкідливість. Але варто зауважити, що навіть вони використовують психологічні знання, просто підмінюють самі поняття, суть від чого не змінюється. Адже «житейська» психологія – це і є певна мудрість, сукупність уявлень, переконань, поглядів, вражень, які накладають свій відбиток на особистість. Всі великі психологи не обов’язково мають відповідний  папірчик. Також як і диплом не може бути свідченням професіональності.  Великі психологи - це люди, які можуть вислухати, підтримати, побути поряд не заради власних корисливих цілей, а з метою допомогти. Але потрібно памятати, що допомагати - теж мистецтво, якому треба вчитися ;)

Мультфільм: робота психолога

Хороша ілюстрація роботи психолога(консультанта, коуча).

• Ми маємо отримувати від наших клієнтів щось і повертати назад, але вже якісно іншу інформацію.
• Піклуватись про себе. Ти не можеш допомгти, якщо тобі самому необхідна допомога.

Сергій Судаков про бажання

    Сьогодні повернулася з с. Клавдієво-Тарасове (Київська обл.), де мала можливість побувати на молодіжній конференції "Ідоли серця". Тут ми говорили про те, що являють собою ідоли серця, як ідентифікувати їх, чому вони заважають жити християнину та віддаляють його від Бога.
     Спікером був Сергій Судаков (м. Харків), який вказав на таку цікаву річ як бажання, що виступають індикаторами поведінки, особливо за відсутності контролю над ними.
     У психології/біології основним рушієм поведінки виступає потреба, що змушує до активних дій. Тобто, коли я хочу їсти (потреба), то необхідно насамперед мені десь дістати гроші (робота, кредитка, близькі), купити продукти, приготувати страву і, відповідно, її спожити. Моя потреба визначає мою поведінку.

     Існує багато класифікацій потреб, особливу популярність серед яких набула теорія ієрархій потреб американського психолога А. Маслоу.
Сергій Судаков  описує 6 елементів, що почергово змінюють один одного у випадку конфліктної поведінки, де первинним є бажання, а рушієм - потреба:

• Бажання: "Я ХОЧУ". На даному етапі нічого поганого немає. В попередній статті ми говорили про мінливість і різноманітність бажань, іноді зовсім протилежних за суттю, але, в принципі, майже однакових за своєю силою.
• Вимога: "Я ПОВИНЕН". Вимога тут виступає окремим бажанням/бажаннями, що за своєю силою виділяються з-поміж всіх інших. І на даному етапі воно вже є усвідомленим.
• Потреба: "ЦЕ У МЕНЕ БУДЕ". Особливістю цього елементу є те, що є вже приблизний план задоволення усвідомленого бажання, яке має цінність для конкретної людини.
• Очікування. На даному етапі планування задоволення потреби включає не лише ймовірні власні дії, але й відповідні очікування  поведінки оточуючих.
• Розчарування: "ТИ НЕ ЗРОБИВ!" На цьому етапі розгортається вже конфліктна ситуація, де певні обставини, дії інших персон стають на заваді задоволення потреби.
• Покарання "ТИ НЕ ЗРОБИВ, ТОМУ Я...". Цей епап характеризується своєрідним покаранням, помстою персони, яка не задовільнила свою потребу, направлена на того, кого вважає в цьому винним. 

Тримати бажання під контролем зачасту/а то й завжди є непосильним для людини. Вони зароджують різні фантазії, нереальні очікування, гнів, заздрість, ненависть, відусоблення, так і сильні позитивні почуття та емоції як  кохання, дружбу, радість тощо. 

Можливо варто зупинитися і подумати над власними бажаннями: а чого я бажаю? А також поставити собі й інше питання: а чого я  повинен бажати?