Петрановська про прив’язаність, дітей сиріт та прийомних батьків

Дуже раджу це відео де психолог Л.Петрановська дуже просто і чітко розповідає про те. що таке привязаність і чк воно відображаєстья в житті.
Хоча вони переважно говорять про прийомних батьків і сиріт, переокнаний, що корисно буде послухати усім батькам.

Що таке психотравма?

Будь-яка психологічна травма пов’язана із зменшенням ресурсів, завдяки яким людина справляється із щоденними трудностями, ситуаціями, які вимагають відповідального рішення і, певною мірою, визначають подальшу долю людини.

Серед таких ресурсів можемо виділити наступні:

• Соціальні: сім’я, друзі, релігійна громада, колектив тощо;
• фінансові;
• матеріальні: дах над головою, їжа, одяг і т.д.;
• медичні: психосоціальна допомога, медична допомога;
• духовні: віра, церква, образ Бога, молитва тощо.                                                               Чим менше ресурсів, тим вищий ризик отримання травми.

Що таке психологічна травма? 

       Насамперед, це є результат ситуації, події, що є значимою для людини і пов’язана з руйнуванням звичного порядку речей/несприятливі зовнішні фактори, а це, в свою чергу, спричинює порушення психічного здоров’я людини (тривожність, безсоння або надмірна сонливість, апатія, психосоматичні розлади).

       Прикладом такого розладу як психотравма може бути депресія переселенця з Донбасу, який не має сталого притулку, грошей, роботи, достатньо їжі, а лише невизначеність щодо майбутнього і себе в цьому майбутньому. Важливим елементом є час, протягом якого відбувається катастрофічне зниження ресурсів. Це спричинює появу «каскадного ефекту», коли одна криза робить людину вразливою до іншої кризи.

        Уявімо період, коли наш гіпотетичний переселенець ще не є переселенцем. Він живе у невеличкому селі, працює на шахті, має сім’ю, про яку турбується, товаришів, ходить в церкву, має будинок і невеличкий клаптик власної землі. І враз він втрачає роботу і будинок, які були знищені бойовими снарядами. Він перебирається з родиною до холодного підвалу, щоб укритися від обстрілів. Коштів катастрофічно не вистачає, рятує  від голоду лишень гуманітарна допомога від волонтерів і попередні запаси харчів. Внаслідок проживання у вологому і холодному приміщенні підвалу у його дитини частішають приступи астми. Це робить неможливим перебування у рідному селі і наш гіпотетичний герой змушений разом із сім’єю перебратися завдяки волонтерам до іншого міста, що за сотні кілометрів. Він втрачає зв'язок з товаришами, церквою, полишає набуте тяжкою працею майно. Даний чоловік не знає як далі жити, хоч розуміє, що необхідно боротися.

       В попередньому прикладі спостерігаємо серію травматичних подій, що слідують одна за одною, й кожна попередня подія робить людину вразливішою до наступної. Це відбувається тому, що кожна з наведених ситуацій забирає частину ресурсів, що допомагали вирішувати проблеми і виходити переможцем з складностей. 

Як вирішити проблему, що склалася?

       Насамперед, необхідно забезпечити базові потреби людини, що полягають у підтриманні нормального функціонування фізіології /сон, їжа, почування безпеки, притулок/, а також бути поряд з такою людиною. Не для того, щоб давати правильні відповіді і проявити свій «надзвичайний професіоналізм». А, перш за все, забезпечити такі умови, щоб людина могла сама спрямовувати допомогу, яка їй надаватиметься. 

       Для цього необхідно слухати і чути людину - надавати можливість виговоритися постраждалому. За таких умов ми не вирішуємо всі проблеми людини (цього від нас і не вимагається), а допомагаємо людині взяти під контроль ситуацію. Це забезпечить подальшу реабілітацію та інтеграцію у вже змінену для конкретної людини реальність.

*Підготовлено за матеріалами ВООЗ, 2014 р.: Psychological first aid. Guide for field workers та лекційними матеріалами семінару-тренінгу «Перша психологічна та духовна допомога» на базі ХЦ"Реаліс" та НПУ ім.Драгоманова (Київ 2016р.) 

Ірина :)

Роздуми про бажання

Ще зовсім недавно більшість людей скаржились на «літню» зиму, яка не приносить того відчуття казки, чарівності та свята, що асоціюється з дитинством і веселими іграми у дворі, теплом какао і пахощами мандарин в домівках. Зараз, вже коли за вікном падає сніг і бушує морозець, ті ж самі персони обурюються такій погоді, яка, в принципі, є відповіддю до їхнього попереднього бажання. Цей невеличкий приклад ілюструє мінливість людини, калейдоскопічну швидкість непостійності бажань.

Останнім часом я переконуюся, що людина сама не знає чого вона хоче, не в плані якихось легко і швидко здійсненних бажань (таких як поїсти, поспати, переглянути серіал, отримати хороший бал), а довготермінових, «на перспективу».

Особисто знаю студента, який зараз навчається у ВНЗ, проте відверто і спокійно говорить, що не бачить себе у вибраній професії і працювати за фахом не буде, проте здобуває його із-за настанов матері.  

Бажання почасти є відображенням амбіцій батьків, родичів, порад друзів чи знайомих, зв’язків та соціального статусу, проте часто не тим, що нам потрібно і до чого ми прагнемо. Сумно, коли людина, проживши життя, розуміє, що то було не її життя, а сукупність вчинків, хронологічно розсіяних в часі. Ще прикріше, коли вона так і не зрозуміє цього.

В дитинстві, коли мене питали  ким я хочу стати як виросту, я могла за місяць часу сказати, що хочу бути художником, вчителькою, космонавтом, адвокатом, перукарем тощо. І кожен із згаданих варіантів був моєю мрією, доки я не захоплювалася наступним.

Дитинство минуло, а властивості моїх бажань лишилися, вони мінливі. А, отже, опиратися лише на одні бажання є недалекоглядним. Ще Іван Петрович Павлов у своїх роботах говорив про рефлекс мети, механізм якого є рушієм активності людини, коли персона діє згідно своєї мети й підпорядковує їй власні бажання.

Виникає питання: як контролювати бажання?

Думаю, що такою ниткою, яка пов’язує і пронизує відповідні бажання, відкидаючи всі інші, є вибір, що підпорядкований НАШОМУ світогляду та ціннісній орієнтації. Вибір, згідно з моїми уявленнями, є тим «поворотним» фактором, який повністю змінює  спрямованість, впливає на мету і, відповідно, на поведінку людини. Відповідальність/або її заперечення, неприйняття – це те поняття, важливість якого необхідно усвідомлювати кожній людині. Людина у будь-якому разі є відповідальною за свій вибір, хоча може і не визнавати цього. Кожен вчинок має результат, плоди якого обов’язково дадуть про себе знати. Під терміном вибору я розумію зважене і усвідомлене/відповідальне рішення, осягнення розумом ймовірних наслідків його прийняття.

Щиро вважаю, що людина не є машиною, як гадали Рене Декарт чи Жюльєн Ламетрі, яку можливо достеменно вивчити й прорахувати кроки, витривалість чи певні збої «програмного забезпечення». Але маючи змогу вивчати людину у її цілісності, ми маємо можливість ширше поглянути на довколишній світ і глибше розуміти своє місце в ньому.   

Ірина)

Як ми ППД та ПДД вивчали ;)

З самого початку ми писали, що авторів цього блогу двоє: Сергій та Іра.
Окрім всіляких думок та цитат, ми звісно не можемо не говорити про те, що відбувється з нами. Ось тому цей пост.
Вчора ми повернулись після тренінгового курсу з сертифікатами. Тема: Перша психологічна допомга та Перша духовна допомога.

Програму проводив ХЦ "Реаліс" та НПУ ім.Драгоманова. Курс читали викладачі Інституту гуманітарних катастроф (Humanitarian Disaster Institute) та Уінстонського Коледжу (Wheaton College). Викладали: доктор наук, клінічний психолог Dr. David Boan, а також Andrea Brim, L.C.S.W., Shirin Kazimov, M.D., M.P.H.

Матеріали за якими ми проходили курс можна занйти ось тут (сайт ВООЗ)

Курс виявився надзвичайно цікавим та корисним, а ми отримали сертифікати :)

Сергій :)

дитина: дві концепції

Частенько чую слова про те, що маленька дитина – чистий аркуш паперу. Думаю аналогія зрозуміла і пояснювати її не має сенсу. Зовсім недавно нарешті придбав книгу Януша Корчака “Дитя людське” (тішусь як дитя) і ось на перших сторінках знаходжу такі слова:

“дитина — це пергамент, щільно заповнений дрібними ієрогліфами, ти зумієш прочитати лише частину цих записів, а деякі зможеш стерти або тільки закреслити й заповнити власним змістом” (ст 12) 

 

Ця концепція виглядає ближчою до реальності. Звісно і в першій цитаті є частина правди, адже від того, що ми як батьки вкладаємо в дитину залежить багато. Але жодну дитину не можна і не варто розглядати як повністю чистий лист. В кожної є те, що вона успадкувала від мами і тата, а є і те, що притаманно лише їй — новій людині. Одним словам концепція описана Янушом Корчаком мені видається більш реальною. Як він гарно зауважив, щось ми прочитали (приміром здібності і допомогли розвити змалечку), а щось так і не зрозуміли в нахилах та характері малечі; зрештою якусь частину закреслили і написали власну історію...

Будьмо уважні до того, що кажемо чи чинимо по відношенню до наших дітей. В будь-якому разі ми несемо шалену відповідальність і нехай Господь Бог додасть нам мудрості чинити потрібне і не чинити непотрібне.

Сергій :)

як говорити з підлітками про секс (Петрановська)

Сьогодні натрапив на хорошу статтю Л.Петрановської: "как говорить с подростком о сексе"  Тема надзвичайно важлива і і розібратись з нею варто як батькам так і тим, хто працює з дітьми.

Ось, що виходить: "всі сімються з радянського союзу, в якому сексу не було. Так, секс у нас з’явився... але з’явився всюди окрім розмов між підлітками та дорослими (які здатні пояснити і навчити піклуватись про себе).

Раджу переглянути усю статтю, а ось кілька думок, що мені найбільше сподобались:
 Я сильно сомневаюсь, что подросткам нужен серьёзный ликбез по части «что такое секс», скорее, с ними надо говорить о том, как позаботиться о себе и обезопасить себя.

...сейчас идёт диктат сексуальной искушённости, и ребенку может быть стыдно признаться, что он ещё не вкусил этого плода. И ребенок, не умеющий ответить на групповое давление «нет, я этого не хочу», «нет, мне это сейчас не надо», или будет врать, придумывать что-то и чувствовать себя дискомфортно, или пойдет и сделает то, что требует от него социум.

...секс — это не просто физический акт. Что это момент очень высокой уязвимости, связанный с тем, как ты будешь к себе относиться в дальнейшем, как ты будешь себя чувствовать. Это момент, когда тебя легко обидеть, когда легко сделать тебе неприятно, больно, стыдно. наскільки ми як батьки готові до цих тем? наскільки церква (ті, хто працює з молоддю та підлітками) бере на себе відповідальність у питаннях "сексуального виховання"

сергій :)

Є багато думок щодо  користі взаємозв'язку психології і теології та подальших міждисциплінарних пошуках у цих сферах. Це і відкриває інтерес до вивчення цієї проблеми. Тут ми ділитимемося результатом наших невеличких досліджень, пошуків та спостережень. 
                                                                                                                                                Іра :)

Блог вестимуть дві людини: Сергій та Іра.

Прийде час, знайдетсья хвилинка і ми розповімо чому задумали цей блог, про що писатимемо та чим ділитимемось і звісно про нас самих.

сергій :)