Зцілення травм

Щойно повернувся з дуже цікавого і корисного курсу "Зціленя душевних ран". Наразі лише ділюсь сертифікатом, але вже за кілька днів напишу більше і про сам курс і про групу, яку набиратиму в Рівному для проходження курсу.
Курс в першу чергу буде корисний християнам, адже усе розглядається в світлі та контексті Біблії.
Варто відзначити, що наші викладачі надзвичайні професіонали, що мають шалений досвід. але про все це згодом, бо ж треба йти відпочивати і готуватись до тренінгу.

Бар'єри як необхідність

    Бар'єри відіграють вагому роль у нашому житті: вони позначають  межі території, що визначає нас (хто ми є, наші особливості, таланти і т.д.), а також межі чужого простору та чужої відповідальності.  

     Практично і зрозуміло питання бар'єрів з християнської точки зору пояснено у книзі Генрі Клауда та Джона Таунсенда "Бар'єри" (нещодавно розпочала читати).

      
Ось деякі цитати  книги:

 -   "Свобода и уравновешенность невозможны без четких барьеров. Барьеры - это линия, отделяющая вашу личную собственность от всего остального. За то, что происходит внутри ваших барьеров, отвечаете вы, а за то, что происходит за их пределами, отвечают другие. Иными словами, барьеры определяют, кем мы являемся, а кем нет". 

 - "В физическом мире барьеры увидеть легко. Заборы, запретительные надписи, стены, рвы с крокодилами, ухоженные газоны, ограды — все это физические барьеры. При всем своем внешнем многообразии они передают одну и ту же мысль: ЗДЕСЬ НАЧИНАЕТСЯ МОЯ СОБСТВЕННОСТЬ. Обладатель(ница) собственности юридически отвечает за все, что происходит с его (ее) собственностью. Тот, кто не обладает этой собственностью, не отвечает за нее. Физические барьеры показывают, где начинается собственность, которой занимается конкретный человек".

 - "Библия снова и снова учит  принципу, утверждая, что если мы пойдем по одному пути, то случится одно, а если по другому — то случится что-то другое. То есть определенное поведение влечет за собой совершенно четкие последствия".

 - "Мы должны подкреплять установленные нами барьеры, предупреждая о последствиях в случае их нарушения. Сколько браков не распалось бы, если бы один из супругов был последователен в исполнении своей угрозы: «Если ты не перестанешь пить (или «приходить домой поздно ночью», или «бить меня», или «кричать на детей»), то я уйду от тебя и не вернусь, пока ты не изменишься!» И у скольких молодых людей жизнь пошла бы другим, более правильным путем, если бы их родители последовательно выполняли угрозы: «Если бросишь еще и эту работу, не устроившись предварительно на другую, то не рассчитывай на наши деньги», или «Если будешь продолжать курить марихуану в моем доме, то тебе придется подыскать себе другой»". 

     Bажко бути відповідальним за те, що  від нас не залежить. Особиста відповідальність у визначених рамках - це те, що визначає бар'єри.  А будувати ці межі/рамки треба вчитися ;)

*Фото - Александра Новоселофф

про роботу психолога (ВІДЕО)

Аби трішки посміятись пропоную два відео. Вони не просто веселі, в них є чому навчитись :)
 

і ще одне :) 

Трохи роздумів про консультування

Дуже важливо підходити до процесу консультування, спираючись на сформований фундамент: як науковий (відповідна течія чи їх сукупність), так і світоглядний. 

Колись я була нетривалий час пов’язана з людиною, яка називала себе християнином. Коли виникали певні суперечки щодо таких абстрактно-філософських питань як світобудова, поняття краси та добра, відваги та боягузтва тощо, то ця персона наводила аргументи, які не базуються на її світогляді, ба більше, - протирічать йому. 

Формулювання, що «наша віра – то одне, а наука і наукові міркування – то зовсім інше», на мою думку, є неадекватним, таким, що розщеплює, шизофренічнім. Воно виконує свою функцію – дає ілюзорний спокій, який пов'язаний із сучасними тенденціями плюралізму (все відносно, роби, що хочеш, лише не порушуй закон). 

 Коли наш світогляд/віра не суперечать  нашому науковому мисленню, тільки тоді спостерігається справжня, здорова цілісність, усвідомленість себе та свого місця у житті, в світі, що для консультанта є першорядним як для спеціаліста. 

Шлюб як гра в теніс...

Одна із сфер моїх інтересів це сімейне консультування. Саме тому, в 2012 році я був ініціатором створення сімейного клубу, і зараз є його консультантом. Для мене слова: "сім’я це основа супсільства", це не просто цитата, це те, чим я живу. Саме тому ми проводимо семінари для батьків, а в церкві постійно консультую та спілкуюсь із сім’ями в надії допомогти і самому краще зрозуміти що і і як. Звісно намагаюсь постійно вивчати і читати на цю тему ;) Книга яку читаю зараз стосується психотерапії в цілому, але автор багато пише про сім’ї, бо ж одним з творців символіко-емпіричної сімейної терапії і книга зветься "Полночные размышления семейного терапевта", ім’я автора Карл Вітакер. Книга однозначно варта уваги. Є багато з чим я, як християнин не погоджусь, але є багато вратих уваги ідей та порад. Я хочу поділитись уривком де автор описує шлюб мовою метафори. Він розповідає про гру в теніс. Як на мене дуже цікава і вдала метафора, тому хочу нею поділитись.

Брак (в отличие от социального рабства или одинокого опьянения успехом) легче всего представить языком метафоры. Допустим, некто научился играть в теннис и решил, что играть в паре интереснее. Корт больше, бегать надо меньше, потребность быть героем уже не столь притягательна. Играя в одиночку, можно в своей бредовой системе чувствовать себя чемпионом мира. В паре – совсем другая игра. Площадка разделена на две половинки. Каждый отвечает за мячи, попавшие на его территорию, и представляет свою пару, принимая решения, какой мяч брать на себя, а какой оставить партнеру. Иногда все ясно. Ты берешь мяч при подаче на твою сторону, но после этого принимать решения становится сложнее. Когда мяч летит в угол около твоей площадки, но на самом деле на ее стороне, ты можешь отбить мяч, и она будет довольна. Когда она отобьет мяч из угла твоей площадки, примыкающей к ее стороне, будешь доволен ты. А кому лучше отбивать мяч, упавший на разделительную линию: ей – ударом справа, или тебе – ударом слева? Если отобьешь ты, тебе достанутся аплодисменты. А если она, то не отняла ли она у тебя возможность красиво сыграть? Если она попадает в сетку и пропускает мяч, то не для того ли, чтобы я выглядел слабаком? А про этот мяч – не думает ли она, что я отобрал его у нее? Она играет для болельщиков или для нашей команды? Или думает, что я играю на зрителя? Но это не так. Может быть, мы выиграли бы эту игру, если бы она больше старалась? Не сердита ли она на меня за то, что я мало стараюсь? Но кроме этих бесконечных защитных фантазий возникает и ряд рискованных решений: ну, я хоть попытался поймать мяч. Наверное, это выглядело ужасно, но она, скорее всего, не взяла бы его. Не вышло... Ей не удалось взять мяч, но и мне бы никак не удалось, и как это прекрасно, что она хотя бы пыталась, зная, что не сможет его взять... У нее утомленный вид. Мне надо отбивать побольше мячей, которые падают туда, где мы оба можем их взять. Она передохнет, и игра пойдет лучше... Как здорово, что она взяла этот мяч. Я бы его не поймал... И, наконец, диалектика разрешается: такое удовольствие играть вместе с ней. Не так важно даже, выиграем мы или проиграем, важна радость игры. Мы научились играть лучше. Та команда сильнее нас. А как прекрасно, что она не побоялась показаться идиоткой, чтобы спасти меня от неудачи. Наверное, она весело сказала себе, что игра нашей команды важнее того, как она выглядит в глазах болельщиков или даже в моих глазах. Все время нам удавалось не играть соло, не сомневаться друг в друге, радоваться тому, что мы вместе, радоваться, вспоминая предыдущий мяч и ожидая следующего, просто радоваться нашей команде."

Виховувати чужих дітей в транспорті?!

Давно хотів написати про це. Постійно бачу ситуацію, коли хтось намагається виховувати чужих дітей в присутності батьків. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Не можна. Не маєте права.

Не можна втручатись у стосунки батьків і дитини (нікому і ніколи), що капризує в громадських місцях чи то транспорті. Найпершою причиною такого правила (закону, аксіоми) є те, що ви поняття не маєте в чому проблема і вас не просили пораду. Якщо ви не знаєте ситуації — ви не маєте права давати порад; якщо у вас не просили поради, а ви її даєте, то її ніхто не почує. Почуйте мене, якщо дитина вередує і батьки поряд ви не маєте права звертатись до дитини. Все що ви можете зробити (хоче це теж не коректно і неефективно) сказати щось батькам. Найкраще що можете зробити: не дивитись осуджуючи на батьків, їм і так не комфортно.
Навіяно ситуацією з молодшою донькою і спостереженнями за горе-педагогами. Їхали в тролейбусі, вона плакала, вередувала я мав чітке розуміння що і коли робити і єдиний в той час в усьому світі розумів що робити і чому так сталось. А тут... декілька дорослих (старших за мене) намагались звертатись до Олесі зі словами: будеш плакати (не слухатись) я тебе заберу... я то стримався і відповів культурно, але за таке можна дістати жорстку відповідь. Щоб між нами (мною і дитиною, дружиною) не сталось я нікому не дозволю нікого забрати чи лякати: тільки через мій труп. Я покликаний їх захищати, в тому числі від тих на вулиці, хто “намагається” допомогти. І вони (діти) хочуть то відчувати і розуміти. Тому ось такими словами: “я тебе заберу” ви ставите мене в незручне становище: я мушу бути захисником своєї дитини і Вам хамити не хочу.
п.с. робити зауваження дітям коли поряд батьків не має — можна і треба, але з мудрістю та намаганням зрозуміти причину такої поведінки.

п.п.с. Запрошую на семінар, тема важлива, цікава і та, про яку мало говорять: "Сексуальне виховання дітей"

Браян Відбін про світосприйняття людини старозавітнього періоду

Кожна нація є унікальною в плані культури, світосприйняття та мислення. Та навіть якщо розглядати окрему спільноту/народ у часовому проміжку, то можна спостерігати на кожному історичному етапі разючі відмінності. Вони є ніби «відповіддю» на певні кризи, переломні моменти, що змінюють рух історії нації.

Брайан Відбін, доктор філософії, професор в Теологічній семінарії Альянс в Наяці в США виділяє такі особливості поведінки і світочуття людини, що жила в період СЗ:

1. Наявність конкретного мислення. Що це значить? Це, насамперед, користування тільки тими найпростішими поняттями, якими людина позначає предмети домашнього вжитку, природні явища, процеси своєї роботи тощо. Абстрагуватися й позначити, наприклад, поняття «ніщо» або цифру «0» їм було вкрай важко. Адже ніщо – це завжди відсутність чогось, а, отже, уявити це ніщо вони не могли.                                                                    
                                                                                                                                      
2. Час розглядався з циклічної перспективи, а не з лінійної. У людини саме поняття часу було позначено певними проміжками, періодами насиченої роботи, які відрізнялися якісною зміною самої діяльності. А сам час підпорядковується певним  потребам. Наприклад, період збирання врожаю, період засухи/ливнів, час будівництва хати тощо.                       
   
   
   
   
   
3. Вони сприймали світ цілісно, а не ситуативно. Тобто, кожну ситуацію розглядали як наслідок минулого (помилок/хороших вчинків) чи причину майбутнього, не абстрагуючись від часу «тут і тепер».                                                                                             
   
4. Розглядали  людину не як автономну особистість, а як частину соціуму (сім’ї, общини, міста, нації).                                                                                                                              
   
5. Характерна певна емоційна стриманість.                                                                                       
                                                                                                 
6. Вони бачили себе в нерозривному зв’язку з іншими людьми, завдяки чому сама думка про потребу ізолюватися на час від інших персон була малоймовірною.                          
                                                                                                                
   Отже, розглянувши ряд особливостей, можна зробити висновок, що людині, яка жила в той період, життєво необхідним було жити в спільноті і відчувати себе часткою певної общини. А розвиток конкретного мислення, ймовірно, було пов’язано з тими нагальними проблемами та потребами, які ставило перед ними тогодішнє життя.

Роздуми про потенціал та здібності

    Я завжди захоплювалася людьми, які на своєму місці. Тобто, тими, які точно знають чим хотіли б займатися, що саме приносить їм задоволення і, водночас, результат - користь навколишнім, суспільству та країні. Це люди, які розвивають ті здібності, що в них в крові, що є природньою частиною них самих.

    
     Сучасній психології відомі випадки, коли люди володіли феноменальними пізнавальними, вольовими та емоційними здібностями, які виділяли їх із натовпу. Проте лише деякі з них робили вплив на історію, користуючись і розвиваючи той величезний потенціал, якими були наділені.

    Людина, яка, на мій погляд, є найбільш неоднозначною в цьому плані, - це Соломон Шерешевський. Унікальна персона з надзвичайною пам'яттю. 

    

     Колись, в дитинстві, я мріяла про те, щоб легко було навчатися. І в ході нетривких роздумів, я прийшла до висновку, що геніальна пам'ять - це якраз те, за допомогою чого я була б успішною на всіх уроках в школі і не тільки :) 

   

   В кіноіндустрії також поширена дана тематика, яка є  актуальною і  популярною серед глядачів. Наприклад, фантастичний фільм "Limitless", де зображається можливість безмежного розуму/ пам'яті у людини, що розвивається тут за допомогою чарівної пігулки.

    Олександр Романович Лурія - один з фундаторів рядянської психології, описує у праці "Маленькая книжка о большой памяти"  геніальну персону Ш., його неймовірні здібності. В ході досліджень, що періодично повторювалися протягом десятки років, було виявлено, що в нього безмежна епізодична пам'ять. Сам Ш. відтворював цифри, склади, розкидані без найменшого сенсу слова, через 10-15 років (!) після однократного їхнього прослухання.

  Шерешевський спробував себе у музиці, в редагуванні, написанні статей, але це не приносило йому задоволення. Після ж виявлення своєї, виявляється, феноменальної пам'яті - він став працювати циркачем-мнемоністом, хизуючись своєю винятковістю.

   

    Його біографія змусила мене задуматися над важливим питаннями. Чи використовую/розвиваю я свої здібності? А якщо й використовую, то чи приносять вони користь для інших? 

У вищезгананому фільмі "Limitless" на постерах в кінотеатрах була така інтригуюча фраза: "Стань ідеальною версією самого себе!".  Думаю, що цей заклик не без сенсу. І така "ідеальна версія" - це  постійна боротьба та праця, а не крута таблетка, яка вирішить всі проблеми.

   

Про порівняння та оцінки

Прекрсана лекція від Діми Зіцера про порівняння та оцінки.
Не зовсім лекція, бо ж це відповіді на питання. Дуже влучно про те, чого ми маємо прагнути коли наші діти вчаться і чого уникати.

Корисно буде і вчителям і батькам. звісно надзвичайно важливо це чути і розуміти нам, батькам, бо ж ми виховуємо і відповідаємо за наших дітей.



Про автора:
Дима Зицер — основатель и руководитель INO (Институт неформального образования). Автор и ведущий педагогических программ в России, Израиле, США. Представитель и популяризатор гуманистичского подхода в образовании. Создатель проекта «Школа «АПЕЛЬСИН» в Санкт-Петербурге. Авторы книги «Практическая педагогика: азбука НО».

Складності психології

     На початку навчання психологію я не вважала навіть наукою, аргументуючи цю позицію різноманіттям теорій, які,  попри власну суперечливість, займають центральні позиції. Як ми можемо щось дослідити, якщо є не 2 шляхи, а сотні/ тисячі, які часом переплітаються (зазвичай тоді, коли це зручно досліднику), а періодами знаходяться на протилежних полюсах. І людина опиняється у зарослих хащах вседоступних теорій. 

     А студенти/і не тільки, пишучи свої курсові, магістерські, наукові праці, з різних клаптиків зшивають таку-сяку роботу, яка не обов’язково за змістом несе якусь новизну, але неодмінно повинна відповідати «викрійці», що надають у навчальному закладі. 

       Та все ж користь від цього знання, дисципліни, науки тощо я спостерігаю.

Особливістю і складністю психології як науки є те, що предметом (що вивчається?) і суб’єктом (хто вивчає?) є сама людина.

  Юлія Борисівна Гіпенрейтер у першій главі своєї книги  "Введение в общую психологию"  наголошує, що людина, вивчаючи психологію, пізнає власний внутрішній світ, особливості прояву пізнавальних процесів, емоційних станів, а, отже, не може залишатися на тому рівні, який їй був характерний до цього знання. Пізнаючи, вона змінюється, і цей процес не може бути статичним.

«…Практические результаты от развития психологии должны стать не только несоизмеримо значительнее результатов любой другой науки, но и качественно другими. Ведь познать нечто — значит овладеть этим “нечто”, научиться им управлять».

«…Психология уже сейчас накопила много фактов, показывающих, как новое знание человека о себе делает его другим: меняет его отношения, цели, его состояния и переживания».

«…При этом надо особенно подчеркнуть, что, познавая себя, человек будет себя изменять».

Також у перших главах Гіпенрейтер підкреслює, що психологія – це не обов’язково академічна дисципліна, де вивчаються десятки предметів і пишеться сотні наукових статей. Вона виділяє і «житейську» психологію, яку кожна конкретна людина вивчає на основі свого унікального попереднього досвіду.

Зустрічала персон, які яро заперечують будь-яку користь психології, навіть відстоюють її шкідливість. Але варто зауважити, що навіть вони використовують психологічні знання, просто підмінюють самі поняття, суть від чого не змінюється. Адже «житейська» психологія – це і є певна мудрість, сукупність уявлень, переконань, поглядів, вражень, які накладають свій відбиток на особистість. Всі великі психологи не обов’язково мають відповідний  папірчик. Також як і диплом не може бути свідченням професіональності.  Великі психологи - це люди, які можуть вислухати, підтримати, побути поряд не заради власних корисливих цілей, а з метою допомогти. Але потрібно памятати, що допомагати - теж мистецтво, якому треба вчитися ;)

Мультфільм: робота психолога

Хороша ілюстрація роботи психолога(консультанта, коуча).

• Ми маємо отримувати від наших клієнтів щось і повертати назад, але вже якісно іншу інформацію.
• Піклуватись про себе. Ти не можеш допомгти, якщо тобі самому необхідна допомога.

Сергій Судаков про бажання

    Сьогодні повернулася з с. Клавдієво-Тарасове (Київська обл.), де мала можливість побувати на молодіжній конференції "Ідоли серця". Тут ми говорили про те, що являють собою ідоли серця, як ідентифікувати їх, чому вони заважають жити християнину та віддаляють його від Бога.
     Спікером був Сергій Судаков (м. Харків), який вказав на таку цікаву річ як бажання, що виступають індикаторами поведінки, особливо за відсутності контролю над ними.
     У психології/біології основним рушієм поведінки виступає потреба, що змушує до активних дій. Тобто, коли я хочу їсти (потреба), то необхідно насамперед мені десь дістати гроші (робота, кредитка, близькі), купити продукти, приготувати страву і, відповідно, її спожити. Моя потреба визначає мою поведінку.

     Існує багато класифікацій потреб, особливу популярність серед яких набула теорія ієрархій потреб американського психолога А. Маслоу.
Сергій Судаков  описує 6 елементів, що почергово змінюють один одного у випадку конфліктної поведінки, де первинним є бажання, а рушієм - потреба:

• Бажання: "Я ХОЧУ". На даному етапі нічого поганого немає. В попередній статті ми говорили про мінливість і різноманітність бажань, іноді зовсім протилежних за суттю, але, в принципі, майже однакових за своєю силою.
• Вимога: "Я ПОВИНЕН". Вимога тут виступає окремим бажанням/бажаннями, що за своєю силою виділяються з-поміж всіх інших. І на даному етапі воно вже є усвідомленим.
• Потреба: "ЦЕ У МЕНЕ БУДЕ". Особливістю цього елементу є те, що є вже приблизний план задоволення усвідомленого бажання, яке має цінність для конкретної людини.
• Очікування. На даному етапі планування задоволення потреби включає не лише ймовірні власні дії, але й відповідні очікування  поведінки оточуючих.
• Розчарування: "ТИ НЕ ЗРОБИВ!" На цьому етапі розгортається вже конфліктна ситуація, де певні обставини, дії інших персон стають на заваді задоволення потреби.
• Покарання "ТИ НЕ ЗРОБИВ, ТОМУ Я...". Цей епап характеризується своєрідним покаранням, помстою персони, яка не задовільнила свою потребу, направлена на того, кого вважає в цьому винним. 

Тримати бажання під контролем зачасту/а то й завжди є непосильним для людини. Вони зароджують різні фантазії, нереальні очікування, гнів, заздрість, ненависть, відусоблення, так і сильні позитивні почуття та емоції як  кохання, дружбу, радість тощо. 

Можливо варто зупинитися і подумати над власними бажаннями: а чого я бажаю? А також поставити собі й інше питання: а чого я  повинен бажати?

Петрановська про прив’язаність, дітей сиріт та прийомних батьків

Дуже раджу це відео де психолог Л.Петрановська дуже просто і чітко розповідає про те. що таке привязаність і чк воно відображаєстья в житті.
Хоча вони переважно говорять про прийомних батьків і сиріт, переокнаний, що корисно буде послухати усім батькам.

Що таке психотравма?

Будь-яка психологічна травма пов’язана із зменшенням ресурсів, завдяки яким людина справляється із щоденними трудностями, ситуаціями, які вимагають відповідального рішення і, певною мірою, визначають подальшу долю людини.

Серед таких ресурсів можемо виділити наступні:

• Соціальні: сім’я, друзі, релігійна громада, колектив тощо;
• фінансові;
• матеріальні: дах над головою, їжа, одяг і т.д.;
• медичні: психосоціальна допомога, медична допомога;
• духовні: віра, церква, образ Бога, молитва тощо.                                                               Чим менше ресурсів, тим вищий ризик отримання травми.

Що таке психологічна травма? 

       Насамперед, це є результат ситуації, події, що є значимою для людини і пов’язана з руйнуванням звичного порядку речей/несприятливі зовнішні фактори, а це, в свою чергу, спричинює порушення психічного здоров’я людини (тривожність, безсоння або надмірна сонливість, апатія, психосоматичні розлади).

       Прикладом такого розладу як психотравма може бути депресія переселенця з Донбасу, який не має сталого притулку, грошей, роботи, достатньо їжі, а лише невизначеність щодо майбутнього і себе в цьому майбутньому. Важливим елементом є час, протягом якого відбувається катастрофічне зниження ресурсів. Це спричинює появу «каскадного ефекту», коли одна криза робить людину вразливою до іншої кризи.

        Уявімо період, коли наш гіпотетичний переселенець ще не є переселенцем. Він живе у невеличкому селі, працює на шахті, має сім’ю, про яку турбується, товаришів, ходить в церкву, має будинок і невеличкий клаптик власної землі. І враз він втрачає роботу і будинок, які були знищені бойовими снарядами. Він перебирається з родиною до холодного підвалу, щоб укритися від обстрілів. Коштів катастрофічно не вистачає, рятує  від голоду лишень гуманітарна допомога від волонтерів і попередні запаси харчів. Внаслідок проживання у вологому і холодному приміщенні підвалу у його дитини частішають приступи астми. Це робить неможливим перебування у рідному селі і наш гіпотетичний герой змушений разом із сім’єю перебратися завдяки волонтерам до іншого міста, що за сотні кілометрів. Він втрачає зв'язок з товаришами, церквою, полишає набуте тяжкою працею майно. Даний чоловік не знає як далі жити, хоч розуміє, що необхідно боротися.

       В попередньому прикладі спостерігаємо серію травматичних подій, що слідують одна за одною, й кожна попередня подія робить людину вразливішою до наступної. Це відбувається тому, що кожна з наведених ситуацій забирає частину ресурсів, що допомагали вирішувати проблеми і виходити переможцем з складностей. 

Як вирішити проблему, що склалася?

       Насамперед, необхідно забезпечити базові потреби людини, що полягають у підтриманні нормального функціонування фізіології /сон, їжа, почування безпеки, притулок/, а також бути поряд з такою людиною. Не для того, щоб давати правильні відповіді і проявити свій «надзвичайний професіоналізм». А, перш за все, забезпечити такі умови, щоб людина могла сама спрямовувати допомогу, яка їй надаватиметься. 

       Для цього необхідно слухати і чути людину - надавати можливість виговоритися постраждалому. За таких умов ми не вирішуємо всі проблеми людини (цього від нас і не вимагається), а допомагаємо людині взяти під контроль ситуацію. Це забезпечить подальшу реабілітацію та інтеграцію у вже змінену для конкретної людини реальність.

*Підготовлено за матеріалами ВООЗ, 2014 р.: Psychological first aid. Guide for field workers та лекційними матеріалами семінару-тренінгу «Перша психологічна та духовна допомога» на базі ХЦ"Реаліс" та НПУ ім.Драгоманова (Київ 2016р.) 

Ірина :)

Роздуми про бажання

Ще зовсім недавно більшість людей скаржились на «літню» зиму, яка не приносить того відчуття казки, чарівності та свята, що асоціюється з дитинством і веселими іграми у дворі, теплом какао і пахощами мандарин в домівках. Зараз, вже коли за вікном падає сніг і бушує морозець, ті ж самі персони обурюються такій погоді, яка, в принципі, є відповіддю до їхнього попереднього бажання. Цей невеличкий приклад ілюструє мінливість людини, калейдоскопічну швидкість непостійності бажань.

Останнім часом я переконуюся, що людина сама не знає чого вона хоче, не в плані якихось легко і швидко здійсненних бажань (таких як поїсти, поспати, переглянути серіал, отримати хороший бал), а довготермінових, «на перспективу».

Особисто знаю студента, який зараз навчається у ВНЗ, проте відверто і спокійно говорить, що не бачить себе у вибраній професії і працювати за фахом не буде, проте здобуває його із-за настанов матері.  

Бажання почасти є відображенням амбіцій батьків, родичів, порад друзів чи знайомих, зв’язків та соціального статусу, проте часто не тим, що нам потрібно і до чого ми прагнемо. Сумно, коли людина, проживши життя, розуміє, що то було не її життя, а сукупність вчинків, хронологічно розсіяних в часі. Ще прикріше, коли вона так і не зрозуміє цього.

В дитинстві, коли мене питали  ким я хочу стати як виросту, я могла за місяць часу сказати, що хочу бути художником, вчителькою, космонавтом, адвокатом, перукарем тощо. І кожен із згаданих варіантів був моєю мрією, доки я не захоплювалася наступним.

Дитинство минуло, а властивості моїх бажань лишилися, вони мінливі. А, отже, опиратися лише на одні бажання є недалекоглядним. Ще Іван Петрович Павлов у своїх роботах говорив про рефлекс мети, механізм якого є рушієм активності людини, коли персона діє згідно своєї мети й підпорядковує їй власні бажання.

Виникає питання: як контролювати бажання?

Думаю, що такою ниткою, яка пов’язує і пронизує відповідні бажання, відкидаючи всі інші, є вибір, що підпорядкований НАШОМУ світогляду та ціннісній орієнтації. Вибір, згідно з моїми уявленнями, є тим «поворотним» фактором, який повністю змінює  спрямованість, впливає на мету і, відповідно, на поведінку людини. Відповідальність/або її заперечення, неприйняття – це те поняття, важливість якого необхідно усвідомлювати кожній людині. Людина у будь-якому разі є відповідальною за свій вибір, хоча може і не визнавати цього. Кожен вчинок має результат, плоди якого обов’язково дадуть про себе знати. Під терміном вибору я розумію зважене і усвідомлене/відповідальне рішення, осягнення розумом ймовірних наслідків його прийняття.

Щиро вважаю, що людина не є машиною, як гадали Рене Декарт чи Жюльєн Ламетрі, яку можливо достеменно вивчити й прорахувати кроки, витривалість чи певні збої «програмного забезпечення». Але маючи змогу вивчати людину у її цілісності, ми маємо можливість ширше поглянути на довколишній світ і глибше розуміти своє місце в ньому.   

Ірина)

Як ми ППД та ПДД вивчали ;)

З самого початку ми писали, що авторів цього блогу двоє: Сергій та Іра.
Окрім всіляких думок та цитат, ми звісно не можемо не говорити про те, що відбувється з нами. Ось тому цей пост.
Вчора ми повернулись після тренінгового курсу з сертифікатами. Тема: Перша психологічна допомга та Перша духовна допомога.

Програму проводив ХЦ "Реаліс" та НПУ ім.Драгоманова. Курс читали викладачі Інституту гуманітарних катастроф (Humanitarian Disaster Institute) та Уінстонського Коледжу (Wheaton College). Викладали: доктор наук, клінічний психолог Dr. David Boan, а також Andrea Brim, L.C.S.W., Shirin Kazimov, M.D., M.P.H.

Матеріали за якими ми проходили курс можна занйти ось тут (сайт ВООЗ)

Курс виявився надзвичайно цікавим та корисним, а ми отримали сертифікати :)

Сергій :)

дитина: дві концепції

Частенько чую слова про те, що маленька дитина – чистий аркуш паперу. Думаю аналогія зрозуміла і пояснювати її не має сенсу. Зовсім недавно нарешті придбав книгу Януша Корчака “Дитя людське” (тішусь як дитя) і ось на перших сторінках знаходжу такі слова:

“дитина — це пергамент, щільно заповнений дрібними ієрогліфами, ти зумієш прочитати лише частину цих записів, а деякі зможеш стерти або тільки закреслити й заповнити власним змістом” (ст 12) 

 

Ця концепція виглядає ближчою до реальності. Звісно і в першій цитаті є частина правди, адже від того, що ми як батьки вкладаємо в дитину залежить багато. Але жодну дитину не можна і не варто розглядати як повністю чистий лист. В кожної є те, що вона успадкувала від мами і тата, а є і те, що притаманно лише їй — новій людині. Одним словам концепція описана Янушом Корчаком мені видається більш реальною. Як він гарно зауважив, щось ми прочитали (приміром здібності і допомогли розвити змалечку), а щось так і не зрозуміли в нахилах та характері малечі; зрештою якусь частину закреслили і написали власну історію...

Будьмо уважні до того, що кажемо чи чинимо по відношенню до наших дітей. В будь-якому разі ми несемо шалену відповідальність і нехай Господь Бог додасть нам мудрості чинити потрібне і не чинити непотрібне.

Сергій :)

як говорити з підлітками про секс (Петрановська)

Сьогодні натрапив на хорошу статтю Л.Петрановської: "как говорить с подростком о сексе"  Тема надзвичайно важлива і і розібратись з нею варто як батькам так і тим, хто працює з дітьми.

Ось, що виходить: "всі сімються з радянського союзу, в якому сексу не було. Так, секс у нас з’явився... але з’явився всюди окрім розмов між підлітками та дорослими (які здатні пояснити і навчити піклуватись про себе).

Раджу переглянути усю статтю, а ось кілька думок, що мені найбільше сподобались:
 Я сильно сомневаюсь, что подросткам нужен серьёзный ликбез по части «что такое секс», скорее, с ними надо говорить о том, как позаботиться о себе и обезопасить себя.

...сейчас идёт диктат сексуальной искушённости, и ребенку может быть стыдно признаться, что он ещё не вкусил этого плода. И ребенок, не умеющий ответить на групповое давление «нет, я этого не хочу», «нет, мне это сейчас не надо», или будет врать, придумывать что-то и чувствовать себя дискомфортно, или пойдет и сделает то, что требует от него социум.

...секс — это не просто физический акт. Что это момент очень высокой уязвимости, связанный с тем, как ты будешь к себе относиться в дальнейшем, как ты будешь себя чувствовать. Это момент, когда тебя легко обидеть, когда легко сделать тебе неприятно, больно, стыдно. наскільки ми як батьки готові до цих тем? наскільки церква (ті, хто працює з молоддю та підлітками) бере на себе відповідальність у питаннях "сексуального виховання"

сергій :)

Є багато думок щодо  користі взаємозв'язку психології і теології та подальших міждисциплінарних пошуках у цих сферах. Це і відкриває інтерес до вивчення цієї проблеми. Тут ми ділитимемося результатом наших невеличких досліджень, пошуків та спостережень. 
                                                                                                                                                Іра :)

Блог вестимуть дві людини: Сергій та Іра.

Прийде час, знайдетсья хвилинка і ми розповімо чому задумали цей блог, про що писатимемо та чим ділитимемось і звісно про нас самих.

сергій :)